Я зробив це і, щоб сказати правду, не відчув ніякого натяку на трясавицю.
— Але може бути, що в вас немає лихоманки, а ви все-таки хворі. Дозвольте мені вам запропонувати деякі заходи на оцей тільки раз. Насамперед лягайте. По-друге…
— Ви помиляєтесь, — вставив він, — я почуваю себе настільки добре, наскільки це можливо при такім хвилюванні. Коли ви справді бажаєте мені добра, ви допоможете розвязати це хвилювання.
— А як це можна зробити?
— Дуже легко. Ми з Джупітером ідемо в гори на суходолі, і в цій експедиції нам потрібна допомога людини, на яку ми можемо цілком покластися. Ви єдиний, кому ми можемо довіритись. Чи ми матимемо успіх, чи ні, моє хвилювання розрішиться і в тім, і в другім разі.
— Я дуже хочу стати вам у послузі скільки мога, — одповів я, — але чи не хочете ви сказати, що цей чортів жук має якийсь звязок з вашою експедицією в гори?
— Так, має.
— В такому разі, Леґране, я не можу взяти участи в такій безглуздій справі.
— Шкода, дуже шкода, бо ми тоді спробуємо зробити все сами.
Зробити сами! Певно, він сказився!
— Але чекайте, як довго ви думаєте пробути в горах?
— Мабуть, через усю ніч. Ми вийдемо зараз же й повернемося, щоб не сталося, удосвіта.
— І ви обіцяєте мені честю своєю, що, коли цей ваш каприз буде здійснено і жукову справу (боже, боже!) уладнано, щоб задоволити вас, ви тоді повернетеся додому і будете точно виконувати мої вимоги, ніби їх робив ваш лікар?
— Так, я обіцяю; а тепер ходімо, бо нам не можна гаяти часу.
З важким серцем я згодився іти з ними. Ми вийшли коло четвертої години — Леґран, Джупітер, собака і я. Джупітер ніс косу й лопати — він настоював, що сам нестиме все це. Я гадаю, що він не так хотів виявити свою щирість і люб'язність,