краще завести розмову, чи він одержав назад скарабея від лейтенанта Дж.
— О, так, — відповів він, раптом червоніючи, — він повернув мені жука другого ж ранку. Ніщо мене тепер не може розлучити з цим скарабеєм. Чи знаєте ви, що Джупітер має повну рацію що до цього жука.
— Як саме? — спитав я з сумним передчуттям на серці.
— Гадаючи, що жук той з щирого золота.
Він сказав це з глибоко серйозним виглядом, і в мене аж занило на серці.
— Цей жук має в собі мою долю, — сказав він з усмішкою тріумфу, — він віддасть мені мої родинні маєтки. Хіба ж то диво, отже, що я його так ціную. Коли фортуні забагнулося подарувати його мені, мені лишається тільки правильно його використати, і я діб'юсь золота, знаком якого він явився. Джупітере, принеси мені скарабея!
— Як, жука, маса? Я волів би не мати ніякого діла з цим жуком; вам доведеться принести його самому.
Леґран підвівся поважно і велично і приніс жука, вийнявши його із скляної банки, де він був захований. То розкішний був скарабей і на ті часи невідомий природознавцям — безперечно, велика цінність з наукового погляду.
Коло одного краю спинки було дві круглі цятки, а коло другого — одна довгувата. Надкрильця йому були дуже цупкі і блискучі, як лощене золото. Він був також дуже важкий, і, взявши все це на увагу, я не міг не зрозуміти Джупітерову думку; але я не знав, що мені в світі робити з тим, що з нею всерйоз погоджувався сам Леґран.
— Я послав по вас, — сказав він в урочистому тоні, коли я скінчив розглядати жука, — бо потребую вашої поради й допомоги в тім, щоб прискорити хід Фортуни і жука…
— Мій дорогий Леґране, — гукнув я, перериваючи його мову, — ви, безперечно, хворі, і вам треба було б ужити хоч деяких запобіжних заходів. Вам треба лягти й лежати протягом кількох днів, поки ви не вихворієте. У вас лихоманка, і…
— Спробуйте мій пульс, — сказав він.