— Певен, що ви заглядали й до люстер, між рамою та склом, випробовували ліжка й постелі, завіси й килими.
— Це звичайно; і коли ми отак роздивлялися кожну річ з обстанови, то взялись оглядати самий будинок. Ми розділили всю його поверхню на відділи, перенумерували їх, щоб не було жодної прогалини; тоді ми розглянули окремо кожен квадратовий дюйм цього дому, включаючи два сусідні будинки, мікроскопом, як і раніш.
— Два сусідні будинки? — аж гукнув я, — багато ж ви мусили мати клопоту.
— Та й мали; але нагороду обіцяно величезну.
— Ви включили й ґрунт круг домів?
— Там все замощено цеглою. Нам там було поглядно мало турбот. Ми оглянули мох між цеглинами і побачили, що їх не займано.
— Ви зазирнули, звичайно, і в папери Д. та між книжки його книгозбірні?
— Певне; ми розкривали кожен звязок і кіпу; не тільки розкрили кожну книжку, ба й перегорнули кожен листок у кожному томі, а не тільки їх перетрусили, як роблять, буває, деякі поліційні урядовці. Ми також зміряли обсяг кожної оправи як-найпильнішим виміром і до кожної вжили вельми старанного мікроскопічного огляду. Коли б якусь оправу недавно займано, абсолютно неможлива річ, щоб це уникло нашої уваги. Яких п'ять чи шість томів, що йно із рук оправника, ми пильне випробували вздовж голками.
— Ви оглянули поміст під килимами?
— Безперечно. Ми зсували кожний килим і роздивлялись мостини в мікроскоп.
— І шпалери на стінах?
— Так.
— Зазирали в льохи?
— Авжеж.
— Тоді, — сказав я, — ви похибили, і листа немає в кватирі, як ви гадаєте.
— Боюся, що ваша правда, — відказав префект. — А тепер, Дюпен, що б ви мені порадили робити?