часто немає вдома цілими ночами. Челядь він має зовсім нечисленну. Сплять вони далеко від покоїв господаря, а що це здебільшого неаполітанці, то їх легко напоїти доп'яна. Я маю, як ви знаєте, ключі, якими, можна одімкнути кожну кімнату в Парижі. За три місяці не минуло жодної ночи, щоб її більшу частину я не провів, особисто шпортаючись у будинкові Ґ. Тут зачеплено мою честь, і, сказати в великім секреті, нагороду дається величезну. Отже, я не припиняв своїх розшуків, аж поки цілком переконався, що із цього злодія хитріша за мене людина. Думаю, що я обшукав кожен куточок, кожен закуток кватири, де тільки можна було б укрити папір.
— Але це неможливо, — зазначив я, — щоб лист був у руках міністра, — як це, безперечно, і єсть, — а він би ховав його десь в іншому місці, не у власній своїй кватирі?
— Це навряд чи можливо, — сказав Дюпен. — Теперішній особливий стан речей при дворі, а зокрема інтриг, що в них, як відомо, замішаний Д., вимагає моментальної ужитковости документу — вимагає можливости зразу пустити його в хід — річ майже однаково важна з самим посіданням.
— Можливости зразу пустити його в хід? — сказав я.
— Себ-то знищити, — відказав Дюпен.
— Правда, згодився я; — тоді ясно, що лист на його квартирі. Що до того, щоб він був на самій особі міністра, ми можемо це уважати поза питанням.
— Цілковито, — сказав префект. — На нього двічі роблено засідку, двічі немов би грабовано, і при цьому пильно обшукувано під моїм власним доглядом.
— Ви могли б не робити собі цього клопоту, — мовив Дюпен. — Д., я певен, не зовсім божевільна людина, а, значить мусив передбачати засідку, як неминучу річ.
— Не зовсім божевільна, сказав Ґ., — але ж він поет, а це, я вважаю, від божевільного один крок.
— Правда ваша, — відказав Дюпен, пустивши довгу і вельми задумливу хмару диму, — хоч я і сам маю на совісті деяке віршоробство.
