Цей предмет міститься на шпилі в Домі Міської Ради. Міська Рада — це все маленькі, кругленькі, масні, тямущенькі чоловічки; очиці їм превеликі, мов тарілки, во̀ла жирні, двоїсті, а сюртучки набагато довші, і пряжки на черевиках набагато більші, ніж у звичайних громадян Вондервоттеіміттіссу. Підчас мого пробування в містечку вони саме мали кільки спеціяльних засідань і ухвалили три отакі вельми значні резолюції:
«Що не годиться міняти старий, добрий лад речей»
«Що нічого немає доброго поза межами Вондервоттеіміттіссу» і нарешті
«Що ми будемо свято держатися наших годинників та капусти».
Над кімнатою, де засідає Рада, є шпиль, а в шпилі є дзвіниця, де пишніє, і пишніла одвіку, краса і гордість селища — великий дзиґар містечка Вондервоттеіміттісс. Оце і єсть той предмет, що на нього звернені очі усіх поважних старичків, коли вони сидять у своїх кріслах із поручнями, на своїх шкіряних подушках.
Великий дзиґар має сім циферблатів — на кожній із сьоми сторін шпиля — так що його добре видко з усіх кінців Вондервоттеіміттіссу. Циферблати йому здорові, білі, а стрілки грубезні, чорні. Існує в містечку й дзвонар, що його єдина повинність — наглядати за дзиґарем; але ця його повинність — це найдосконаліша із синекур, бо дзиґар Вондервоттеіміттіссу ніколи ще, скільки відомо, не мав з ним найменшого діла. Донедавна саму думку про це уважалось за єресь. Від найдальшої давнини, що за неї повідають архіви, великий дзвін дзиґаря акуратно, ладо̀м вибивав години. І так саме, справді, стояла справа з усіма іншими дзиґарями й годинниками у містечку. Ніколи ще в світі не було містини, де б так добре додержувано існого такту й ладу̀. Коли великий дзвін уважав за слушне проректи «Дванадцять!», всі його слух'яні послідовці роззявляли воднораз глотки і відкликались йому справжнім ехом. Словом сказати, добрі бюрґери Вондервоттеіміттіссу кохалися, правда, в своїй квашеній капусті, але пишались вони своїми годинниками.
Кожного, хто тільки має яку синекуру, люди шанують в більшій чи меншій мірі, а що дзвонар Вондервоттеіміттіссу має
