Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/221

Цю сторінку схвалено

Врага. Там темні виста̀вні постаті князів Метценґерштайн (а під ними м'язисті грізні румаки летять по кістках переможених ворогів) вражали найкріпші нерви потужним своїм виразом; і тут знову сладострасні лебѐді образи жінок із минулих днів геть відлітали в мереживі нереального та̀нця під звуки вимарених мелодій.

Та в той час, як Барон прислухавсь, чи тільки здавалось, що слухав, чим-далі чутніший гомін коло стаєн сусіди — а може роздумував над якими новими, зважнішими виявами своєї сваволі — його зір несвідомо тяжив до велетенського неприродної масти коня на тканні; це був кінь Сарацина, предка ворожого роду Берліфітцінґів. Самий кінь у передньому плані картини стояв непорушно, як статуя, а далі за ним переможений вершник загибав від меча Метценґерштайна.

На губах Фредерікові появився диявольський вираз, коли він збагнув той на̀прям, де звертався його несвідомий зір. Але він не одвернув очей. Навпаки, він ніяк би не міг пояснити гнітючу тривогу, що пала погребним покровом на його чуття. Він заледве погоджував свої незвязні, мов би в маренні, чуття із свідомістю, що він же не спить. Що довше дививсь, то глибшав чар — то трудніше здавалося, щоб він здужав коли одвести свій погляд від гіпнотичного образу там на тканні. Але гамір зовні відразу подужчав, і вимушеним зусиллям він одвернув свою увагу на блиск рудого вогню, що впадав від пожежі просто у вікна покою.

Ця чинність, одначе, була хвилинна; Баронів зір механічно вернувсь до стіни. На превеликий йому жах і диво, голова гігантського огиря за цей час змінила становище. Шия тварини, доти похилена мов би у співчутті над простертим тілом господаря, тепер простяглася на всю довжину до Барона. Очі, доти невидні, мали тепер у собі дужий і людський вираз, паленіючи огневою, незвичайною червінню; і отвертий писк знавіснілого видно коня виставляв па всю видноту його замогильні, огидні зуби.

Не стямившись від жаху, молодий Барон непевним кроком кинувсь до дверей. Коли він їх навстяж одкинув, раптовий блиск червоного полум'я, бурхнувши в кімнату, одбив чітку його тінь на тремтющу тканину; і він задрижав, спостерігши,