керунку! В'язниця Старої Республіки — це, я думаю, найкрасніша будівля на цілу Венецію; але як могла ця пані так пильно вдивлятися в неї, коли під її ногами, не мігши духу звести, конала її дитина. До того ж, ота темна, похмура ніша одкривалася впрост проти вікон її покою — що ж могло там бути такого в її сутені, в її архітектурі, в її величних, повитих плющем карнизах, на що б Маркеза Ментоні не дивувалася уже доти тисячі разів? Пусте! — Хто ж не згадає, що при такій нагоді, як ця, наше око, мов би розбите свічадо, стокротно множить образи своєї печали і бачить у незчисленних далекостях те горе, що є отут, під рукою?
Кільки східців повище Маркези, під аркою шлюзу, стояла в повному одягові сатироподібна постать самого Ментоні. Він занимався саме бриньканням на гітарі і видѝмо смертельно нудився, коли час від часу давав вказівки, де шукати дитину. Вражений до нестями, я негоден був сісти, аж відтоді, як почув уперше крик, і мав являти собою очам схвильованого люду примарне, зловісне видовище, коли блідий, мов закляклий, плив поміж них униз за водою в цій погребній гондолі.
Всі зусилля були марні. Багато пловців, найзавзятіших у шуканні, послаби́ли вже свої намагання, піддалися чорному розпачеві. Здавалося, мало лишалось дитині надії (а оскільки ж менше матері!), коли тут, з глибу темної ніші, що належала, як я згадував, до в'язниці Старої Республіки і приходилась проти вікна Маркези, вийшла на світло вгорнена в плащ якась постать і, на мить загаявшись на грані запа̀морочного спаду, кинулась сторч головою в канал. Коли хвилю по тому цей невідомий став на мармурових сходах побіч Маркези, з живим іще і дишу̀щим дитям у руках, його плащ, обважнілий водою, нараз розстебнувся і, складами впавши до ніг, появив враженим глядачам чарівну особу юнака, що звуком його імени лунала тоді більша частина Европи.
Ні слова не вимовив рятівник. Але Маркеза! Вона матиме знову свою дитину — вона притисне її до серця — вона вся пригорнеться до цього малого тіла, укриє його своїм пестуванням. Аж ні! — інші руки взяли дитя від чужинця — інші руки забрали його і геть понесли його, непоміченого, до палацу! А Маркеза!
