Палацу хутко згасали. Я повертав із П'яцетти Великим каналом. Та скоро моя го̀ндола випливла проти каналу Сан-Марко, з його нетрів розлігся раптом жіночий голос, роздираючи ніч протяжним, диким, несамовитим зойком. Вражений криком, я скочив на ноги, а мій гондольєр упустив єдине своє весло, безнадійно згубивши його в непроглядній пітьмі; отже, ми були віддані на волю потоку, що тягнув тут із більшого в менший канал. Величезним чорноопереним кондором сунули ми поволі униз, до Мосту Зітханнів, коли тут тисяча факелів, спалахнувши миттю із вікон та по сходах Герцогського Палацу, повернули глибокий морок ночи в олив'яносиній химерний день.
Виприснувши з материних рук, це дитя упало з горішніх вікон винеслого палацу в глибокий і темний канал. Тихі води міцно зімкнулись над жертвою; але, дарма що єдина моя гондола була тут поблизу, уже багато сміливих пловців даремне шукали на поверхні води той скарб, що його — на горе! — можна було знайти лиш на дні. На широких плитах чорного мармуру при вході в Палац, кільки сходів понад водою, стояла постать, що її ніхто, тоді бачивши, негоден був далі забути. Це була Маркеза Афродіта — кумір цілої Венеції — найясніша з ясних — найкрасніша там, де всі були так прекрасні — ба ще й молода дружина старого інтригана Ментоні і мати прегарної дитини, першої і єдиної дитини, що вона тепер в глибині непроглядних вод гірко згадувала любі материні пестощі і видихала малий свій дух в зусиллях її прикликати.
Вона стояла сама. Її маленькі голі сріблясті ноги сяли на чорному мармурі. Волосся, іще не зовсім увільнене на ніч від бальних окрас, спліталось округ класичної голови в огнях діямантової зливи, завиваючись кучерями, мов би юний цвіт гіяцинту. Сніжнобіла, легенька, як газ, запона видавалась єдиним покровом на її ніжних формах; але повітря літньої ночи було душне, понуре й недвижне, і ні єдиний порух цієї статуєподібної постати не хвилював навіть складок її воздушного вбрання, що облягало її, як тяжкі мармури́ Ніобею. Але — дивна річ! — її сяйливі очі дивились не вділ, на могилу, де лежала похована її найясніша надія, а зорили незрушно в зовсім одміннім
