Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/104

Цю сторінку схвалено

Ce grand malheur de ne pouvoir être seul.

La-Bruyère

(Це велике нещастя — не мати сили бути самому).

Ла-Брюєр

Влучно сказано було про одну німецьку книгу: Es lässt sich nicht lesen — вона не дозволяє себе читати. Є таємниці, що не дозволяють себе розповісти. Люди вмирають уночі в своїх постелях, стискаючи руки духовних сповідників і жалісно дивлячись їм у вічі, умирають з одчаєм у серці і з конвульсіями в горлі через жахливу потворність таємниць, що не хотять дозволити себе розповісти. Буває часом, що совість людини бере на себе тягар, такий наважений жахом, що його можна скинути лише в могилу. І так суть усього злочинства зостається невикрита.

Не так давно тому, коло спаду осіннього вечора, я сидів коло великої вітрини кав'ярні Д — в Лондоні. Дескільки місяців я був слабував, тепер видужав, і, як до мене верталися сили, я був в одному з тих блаженних настроїв, що таку пряму становлять протилежність до ennui, нудьги, — настроїв яскравого бажання, коли плівка з духовних очей спадає ἀχλύς ὃς πριν επήεν (темрява, що була спервовіку) і наелектризований інтелект так само перевищує свою буденну спроможність, як жвава ясна філософія Лейбніца перевищує божевільну й тривіяльну риторику Ґорґія. Дихати вже само по собі було насолодою, і я мав чималу втіху з звичайних джерел болю. Я почував спокійну, але гостру цікавість до всього. З сигарою в зубах і з газетою на колінах я тішився мало не ввесь час попівдні, то студіюючи об'яви в газеті, то дивлячись спостережливо на розмаїту публіку в залі, то знову глядячи крізь задимлені шибки на вулицю.