— А, ти ще, старенький, живий?
— Хвалити Бога… Тепер на новій кватирі оселився. Дуже гарна кватиря… Цю вже для мене хазяїн збудував.
— Може знов брешеш?
— Ага, хочете, щоб я вам показав її? Ні, годі, тепер уже мене не піддуриш… Поки що прощавайте!
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/5b/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%86%D1%8C_%E2%84%964.png/275px-%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%86%D1%8C_%E2%84%964.png)
Старий Горобець не брехав. Він справді знайшов собі житло. На грядці на городі стояло старе опудало. На тичці теліпалося якесь дрантя, а зверху настромлено було старого великого капелюша, — у ньому наш Горобець і помостив собі гніздо.
Тут ніхто його не зачепить, бо нікому й на думку не спаде, та й страшного опудала злякається. Але й ці заходи скінчилися дуже сумно. Горобчиха висиділа в капелюсі маленьких горобинят, а тут як схопиться вихор та й поніс капелюша разом з горобиним гніздом. Старий Горобець саме тоді літав десь, своїми справами заклопотаний, а як вернувся до-дому, то застав тілько мерт-