— Нітъ-бо, паночку: далебі я не вкрала. Оце я схудала трохи, висохла, тимъ и борода гостра стала».
— 0вва! висохла... такъ би й прописано було, що висохла; а то бачъ пише—кругла. Ти, я бачу, бродяга, безъ письменного виду. Тебе въ турму треба посадити».
У Катрі руки й ноги однялись, побіліла, якъ рядно, стоіть и очей не зведе. А той и каже: «Жалко мені тебе, молодице, отъ якь Богъ святъ жалко,—та що маю робити! Служба—святе діло. Оть колибъ у тебе були гроши, то я бъ попрохавъ началство, щобъ тебе у турму не садовали».
— Оxь, паночку! а скільки началству треба? може въ мене й достане..
— Та скільки? — таки й немало. Якъ би ти була безь дитини.... а то й цілкового намалі. Служба—святе діло... Хиба цілкового та семигривенного. Ке сюди цілкового, та семигривенного: — я добрий чоловікъ, обороню тебе передь началствомъ».
У Катрі й на душі полегшало, що доброго чоловіка знайшла, — заразъ ему въ ноги. «Спасибі вамъ», каже, паночку, за вашу ласку». Витрусила изъ калиточки того цілкового, знайшовсь и семигривенный. А той — такий добрий, та щирий, — узявъ та ще й дякуe: «спасибі тобі», каже, «молодице: теперъ иди зъ Богомъ, та нічого не бійся».
— «Чимъ же васъ, паночку, дяковати»? питаетця Катря.
— «Мене Богъ наградить», той каже. Съ тимъ и повіявсь собі геть по улиці.
