— Я.... ти ийдешсегодні на улицю?
— Ні, вь мене голова болить, — каже Катря.
Семень глянувь ій прямо у вічі. Катря рукавомь закрилась. Товкаченко хотівь узять ii за руку — не посмівь, вернувсь на улицю.
— Я пійду додому.
— Постривай! Я чула... Люде казали, що у восени хлопцівь у москалі братимуть.
— Братимуть, — каже, и мене візьмуть.
Жаль стало Семена. 0тяжали слізьми очиці у Катрі.... Вона хотіла щось промовить.... Семень тихенько узявь ii за руку.
Катря стоіть якь укопана.
— А ти за мною тужитимешь?
— Тужитиму. — А по Андріеві тужитимешь?
Катря мовчить.
— И по Андріеві тужитимешь?
Катря мовчить.
— Прощай, Катре.
Катря заплакала.
— Хиба тобі мене жаль?
Катря мовчить.
— Не жаль?
— Жаль!
И ще дужче вона заплакала. Семень обнявь іі рукою коло стану. Катря одвела его руку.
— Пусти мене, — я пійду.
— Катре, постривай, не втікай такь скоро.
1*
