козакам: „ловіть! ловіть!“ А про те вішальник, замішавшись в натовпі народа і підхоплений своіми побратимами, усе ж таки устигав утекти і спасти своє життя.
Спасали злочинцеві життя як коли ще й инчим способом: привьязували до шибениці замісць нової благу ужівку, або хоча й нову, та за часу штучно і глибоко її підрізували, через що тая ужівка, не маючи сили держати напів мертве тіло, упускала на траву, або на сніг живого чоловіка, не оставляючи у нього навіть ніякоі ознаки, по якій можна було б узнати, що чоловіка колись вішали на шибеницю та він зірвався з неі і зостався живий.
Спасався злочинець од кари ще й тоді, коли він, будучи з природи сильним чоловіком, одним напруженням своєі сили, без ножа, переривав ужівку і потім вихоплювавсь живим із-під шибениці.
Після кари труп вішальника кілька день висів на шибениці, після чого його знімали з сліжини, роздягали, гарну одежу його оддавали жебракам та старцям, а на нього надягали жебрацьку, і тоді уже ті ж таки жебраки та старці його ховали.
Через такі закони, хоча в Запорожже сходились люде ледве не з усього світу, але там така була честність, що коли хто із чужих, або хоч із своіх людей загубе инколи гамана з грішми, або що инче, дуже коштовне, він зоставався спокійний, бо хто тільки найде загубляне, зразу приносе свою нахідку на січову площу і обьявляє усій громаді.
На які ж кошти жило запорожське низове військо?
Кошти у запорожців були великі. Спершу всього жаловання од російських царів, звичайно 6,660 карбованців на все січове військо на рік; далі податки од кожного диму, себ-то од кожної хати в селах та зімовниках, по карбованцю оддиму; потім того прибутки
