благання дарувати йому вини, козаки уперто йому одповідапи: „За те ми тебе, скурвий сину, і горілкою поїли, що нам треба тебе попобити!“ Після того кожний із них одважував злочинцеві де-кілька кіїв і йшов далі од нього. За такими карателями йшли слідком другі, за другими треті і однаково частували злочинця кіями. Так злочинець зоставався коло стовпа цілі сутки, а иноді і пьять суток підряд, як призволять судді. Одначе найчастійш було так, що через одні сутки злочинця забивали до смерти, а все його добро забірали на військо Траплялось, одначе, инколи і так, що де-які із злочинців не тільки переносили бійку і зоставались живими, а ще й одержували од підпилих і веселих товаришів де-кільки грошей. Иноді таке карання кіями заміняло собою кару на горло. В такім разі у карного одбирали товар і все його рухоме добро і одну частину товара тут же одділяли на військо, другу — паланочній старшині, третю частину товара і всю рухомість оддавали його жінці і дітям, коли він був жонатий і мав дітей.
До шибениці у запорожців присуджували найбільш усього за подвійне, або потрійне душогубство.
Пійманого душогуба обковували з ніг до голови залізами і сперш усього, до кари, садовили в військову пушкарню, яка правила у запорожців звичайно за тюрму.
Побожність, яка спадково, завжди і скрізь царювала над благословенною козацькою простотою, із віків узаконила на Запоріжжі достохвальний звичай не карати нікого із злочинців без одправи над ним церковних обрядів, без сповіді і святого причастя. Після виконання січовим священником над злочинцем усіх треб в військовій пушкарні, до злочинця приступали підпушкарій і піддовбиш, здіймали з нього заліза і виводили із пушкарні. Розкований злочинець виходив із вьязниці і йшов пішки до міста кари, за фортець Січі,
