і по звичаю і по праву був вельможним паном над усим запорожським військом. За кошовим таким же порядком вибірали військового суддю, писаря, осаулу і инчі чини. Після обрання усієі старшини звичайно була велика і бучна гульня, з кобзарями, бандуристами та лірниками, з скоками, та вибриками, та вигуками, геть скрізь по всій запорожській Січі.
Усього люду в Січі було 10,000 — 12,000 війська, а по всій краіні запорожській, перед скасуванням Січі, близько 100,000 чоловік.
В Січі козацтво жило без жінок і звалось лицарством. Воно знало тільки одну війну і завжди ладне було повстати супроти першого ворога, хто б він не був і де б він не зьявлявсь.
Складалось те лицарство запорожське із ріжного люду, а із украінців найбільш усього. Такечки в Запорожжі були — украінці, росіяне, ляхи, галичане, татари, турки, англики, гишпанці, волохи, італьянці, жиди, вірмени, греки і инчі. Кожний, хто вступив у Січ, коли не був православним, мусив хреститись, потім того, як що не знав украінськоі мови, повинен був навчитись іі; далі мусив вивчити усі козацькі справи, кріпко держати старовинні козацькі звичаі, слухатись старшин і сидіти на коні репьяхом.
Із чужоземців, які пробували в Запорожжі і стали відомі історіі, найславетніші були: Мартос, гишпанський гранд, чи хоч великий пан, який зьявивсь у Січі ще в XVII столітті; далі англик Рондо, який лишив після себе дуже цікаві записи про життя запорожців в XVIII столітті; астроном Ейлерс, турок Махмет, він же в православній вірі чернець Памва, великий богомолець і прозірливець, до якого приіздили з ріжними питаннями люде із далеких кутків Запорожжа та Украіни; хрещений жид Коваль, потім священик Ковалевський, церковний красномовець, добрий читака і співака.
