Читач здебільшого знає і шанує Діккенса, як оборонця знедолених та нещасних, яким не стало місця на бенкеті життьовому. Незрівняний гумор і тепла гуманність — от та зброя, якою завойовує він наші серця. І тому чи ж не вражає нас, коли у довгому списку його творів натрапляємо на „Повість про двоє міст“ та ще дізнаємося, що це історичний роман, тема якого — Велика Французька революція? Як! Співець дрібно-буржуазного міщанського побуту, що уславляв життя повсякденне з його невеличкими турботами, камін і теплий захист, раптом береться малювати події в шаленому вирі вихору, вогню й помсти! Діккенс і революція! Чи не звучить це парадоксально? Цвіркун на печі, різдвяні дзвони потопають у грізному тупоті бунтівничих околиць Парижу, у гуркоті барабанів, у вереску шабель, що їх гострять для вересневої різанини, у терорі, застосованому на захист республіки, щоб урятувати буржуазну волю, братерство та рівність.
Що саме спонукало Діккенса взятися до теми, що немов дисенансом звучить у його творчості? Натяк на це знаходимо в одному з листів Діккенсових:
„Мені заманулося написати образну, художню повість, що цікавість до неї зростала б з кожним новим розділом. Дієві особи будуть узяті з життя, але їхні характери проступатимуть не так із розмов їхніх, як із самого ходу дій. Словом, я гадав, що можна написати пригодницьку повість замість тої нудної нісенітниці, що її нам підносять під цією назвою“.
Беручися до „пригодницької повісти“, Діккенс властиво розв'язував нове творче завдання: доводилося на перший плян висувати фабулу, розгортати сюжет, що схвилюзав би читача, застосовувати способи малювання характерів — не давні, якими Діккенс володів досконально, а нові, що були незвичною для нього зброєю.
Доба французької революції була сприятливим тлом, щоб розгорнути на ньому сюжет пригодницької повісти, але на шляху до її виконання поставали деякі труднощі: доба мала своєрідні прикмети, а історичний роман ставив певні вимоги.
К. Чуковський у своїй вступній статті[1], що яскраво висвітлює генезу цього роману, так характеризує ці труднощі:
„Він, що досі виображав звичаї, був майстром побутового писання, узявся до історичного роману, та ще й дія якого здебільшого відбувається не в Англії, а на чужині — у Франції. Словом, і сюжет, і трактування сюжету були для нього незвичайні. Сам гуморист, він що не крок, то мусів стриножувати та
- ↑ „Повесть о двух городах“. Изд. „Всемирная литература“. Петроград. 1919
