розставленими одно від одного. В цілому він мав вигляд добродушний, проте незломний: очевидно, він був людина рішуча, людина, що знає, чого хоче; з ним небажано було б стрінутися на вузькому переході з безоднею по обидва боки, бо він нікому не зверне.
Мадам Дефарж, його дружина, сиділа у винарні за прилавком, коли він увійшов. Мадам Дефарж була здорова жінка приблизно його років, з зіркими очима, що нечасто спинялися на чому; на великих руках у неї було багато перснів; вигляд у неї був рішучий, обличчя суворе, незвичайний спокій у манірах. Щодо загального враження, то про мадам Дефарж можна було наперед сказати, що вона нечасто помиляється не на свою користь в тих підрахунках, що вона ними відала. Мадам Дефарж була чутлива до холоду й закутана була в хутро; на голові в неї був строкатий платок, декілька разів обмотаний, проте так, що не закривав великих сережок. Її плетіння лежало перед нею, а вона довбала собі в зубах довбанкою, підпираючи правий лікоть лівою рукою. Мадам Дефарж не сказала нічого, коли увійшов її чоловік, а тільки злегенька кашлянула, а до того ще підвела різко окреслені чорні брови на одну лінію, — це повинно було показати її чоловікові, що треба добре оглянути винарню та всіх відвідувачів, чи немає в ній нових людей, які прийшли за той час, коли він був на вулиці.
Хазяїн винарні позирнув навколо і спинив очі на літньому джентлмені та молодій леді, що сиділи в кутку. Проходячи за прилавок, Дефарж помітив, як літній джентлмен очима показав на нього леді, ніби кажучи: „Це той чоловік, що нам треба“.
— Якого біса вам тут треба, — сказав про себе месьє Дефарж. — Я не знаю вас.
Однак він удавав, що не помічає двох незнайомих людей, і почав розмову з трьома відвідувачами, що пили вино коло прилавка.
— Ну, як справи, Жак? — сказав один із трьох до месьє Дефаржа. — Чи все розлите вино випили?
— Геть чисто до краплі, Жак, — відповів месьє Дефарж.
Після такого обміну християнським іменням мадам Дефарж, довбаючи й далі довбанкою в зубах, кашлянула вдруге й підвела брови ще на одну лінію.
— Нечасто трапляється, — сказав другий із трьох, звертаючись до месьє Дефаржа,— цьому нещасному товарові покуштувати вина, або чого іншого, крім чорного хліба та смерти. Хіба не так, Жак?
— Авжеж, Жак, — відповів месьє Дефарж.
Підчас цього другого обміну християнським іменням мадам Дефарж, і далі цілком спокійно орудуючи своєю довбанкою, знов кашлянула і підвела брови ще вище.
