куваті обличчя й статечні голоси; і на них, і на лицях дорослих, і в кожній лінії зморщок була єдина печатка — голод. Він панував над усім. Голод визирав з високих домів, в нужденному лахмітті, що розвішане було на жердках та на вірьовках; голод залатаний був соломою, ганчірками, деревом і папером; слово: голод — повторювала кожна тріска дров, що її рубав чоловік, голод дивився з нетоплених печей і підносився з брудної вулиці, де між сміттям не залишалося будь-яких недоїдків; голод був написаний на полицях пекарень на кожному буханчику кепського хліба, в ковбасні на ковбасах з дохлих собак. Передмістя в усьому було пристосоване до нього: вулиця вузька, покручена, брудна, вонюча, з іншими вузькими, покрученими вулицями, що виходили з неї; все населення було в дрантях і нічних ковпаках і воняло все дрантям і нічними ковпаками; все мало вигляд, наче щось замишляло і віщувало лихо. Однак, у загнаному вигляді людей помітна була звіряча думка про можливість огризатися. Хоч які вони були замучені й пригноблені, серед них не бракувало вогневих очей, не бракувало й таких, що їм бліді губи були стулені, чоло наморщене на взір вішальних вірьовок, відносно яких вони ще розмірковували, чи їх самих повісять, чи вони почнуть вішати кого іншого. До того ж і ножі й сокири були гострі, ковальські молоти важкі, а рушниці грізні.
Винарня стояла на розі й на зовнішній вигляд і в середині була трохи кращою, ніж багато інших. Хазяїн винарні стояв коло дверей на вулиці, одягнений в жовту камізельку й зелені штани; він дивився на боротьбу з-за розлитого вина.
— Не моє діло, — сказав він, знизуючи плечима. — Вино розлили візники, що привезли бочку з базару. Нехай же привезуть другу.
Тут йому впав у очі високий жартівник, що писав вином на стіні, і він крикнув йому через дорогу.
— Скажи, будь ласка, Ґаспаре, що то ти робиш?
Жартівник з незмірною важністю, як це часто буває в таких людей, показав на свій жарт.
— Що ти? Чи не хочеш ти попасти до божевільні? — сказав хазяїн винарні, перейшовши через дорогу, і, захопивши повну жменю грязі, він замазав написане задля жарту слово.
— Нащо ти пишеш на людних вулицях? Хіба немає — скажи мені — іншого місця, щоб писати такі слова?
Хазяїн винарні мав шию, як у бика, і войовничий вигляд; йому було років з тридцять, він, можна гадати, був палкого темпераменту, бо, хоч день був і холодний, він не одяг сертука, а тільки накинув його наопашки. Рукава в нього були засукані, і темні руки були голі по самі лікті; на голові теж не було нічого, крім власного, низько обстриженого кучерявого, чорного волосся. Він взагалі був чорнявий, з гарними очима, широко
