ставали на коліна й пили жменями, або опитувалися допомогти пити жінкам, що нахилялися через їхні плечі, поки воно не витікало все між пальцями, інші, чоловіки й жінки, черпали з калюж глиняними черепками з розбитого посуду, або навіть, зірвавши платок з жіночої голови, намочували у вино й видавлювали в рот дітям. Дехто робив невеличкі загати з грязі, щоб затримати вино; ще інші заходилися коло насичених вином та закрашених виновими дріжджами дощок з бочонка і лизали їх або навіть жували наймокріші куски їх з жадністю. Тут не було ринв, щоб вино могло стекти, тому не тільки вибрали все вино, а разом з ним вибрали і ввесь бруд, наче по вулиці пройшов метільник, якби тільки ознайомлений в місцевих звичаях повірив у таке чудесне явище.
Пронизливий сміх і веселі голоси чоловіків, жінок і дітей лунали на вулиці, поки тяглася ця винова забавка. Вона була трохи дика, проте й дуже весела. В ній виявилося якесь особливе товариське почуття, помітний нахил кожного приєднатися до когось іншого, а щасливіші чи пустовливіші жартівливо обіймалися, пили за здоров’я, стискали руки й навіть, взявшися за руки, танцювали кружком. Коли вино випили, і місця, де його пливло найбільше, вискреблено було мережками від пальців, то веселість припинилася так само раптово, як і почалася.
Вино було червоне й закрасило ґрунт вузької вулиці в передмісті Сент-Антуан[1] в Парижі, де розбилася бочка з вином. Закрасило воно багато рук, багато лиць, багато босих ніг, багато дерев’яних черевиків. У тих, що зажерливо гризли клепки з винової бочки, коло рота було замазано, як у тигрів; а якийсь високий на зріст жартівник, намочивши палець в гущі вина, написав на стіні — Кров.
Надходив час, коли й таке вино мало залити бруки — і своїми плямами почервонити багатьох.
І от на передмістя святого Антона, що його на хвилину осяяв був соняшний промінь, знову спустилася хмара, яка моментально прогнала промінь з його святого лиця, і темрява стала ще важчою. Холод, бруд, хвороба, неуцтво, убозтво, наче лорди служили його особі… все аристократи великої сили, особливо убозтво. Зразки людей, що їх страшно мололи й перемелювали на млині, тільки звичайно не на казковому млині, що робив старих людей молодими, тряслися з холоду в кожному кутку, виходили з кожних воріт і входили, визирали з кожного вікна, стирчали напоказ з-під кожного лахміття, що його розвівав вітер. Той млин, що працював над ними, був млин, який перемелював молодих людей на старих, дітям давав стар-
- ↑ Робітничий квартал у Парижі, центр революційних XVIII та в XIX столітті.
