— Ну, що ж ви всі дивитесь? — закричала ця фігура, звертаючися до готельних служників. — Чому не йдете й не несете, що треба, замість стояти тут, витріщивши очі на мене? Чого ви на мене дивитеся? Чому не йдете за тим, що потрібне? Будете ви всі в мене знати! Принесіть нюхального спірту, холодної води й оцту!
Всі відразу розбіглися по ці підсилюючі засоби, а вона обережно поклала хору на софу й стала доглядати за нею з великим умінням і ніжністю; вона називала її „моя люба“ і „моя пташка“ і з великою гордістю й старанно розправляла на її плечах золотисте волосся.
— А ви там у рудуватому, — сказала вона, з великим обуренням повернувшися до м-ра Лоррі, — не могли сказати їй того, що мали сказати, не налякавши її до смерти? Погляньте лишень на неї, на її прекрасне бліде лице та Ті холодні руки. І ви називаєте це бути банкіром?
Таке питання надзвичайно спантеличило м-ра Лоррі, і він не знав, як відповісти, він тільки дивився на відстані спочутливо й покірливо, як ця здоровенна жінка, розігнавши всіх готельних прислужників своєю таємною погрозою: „будете ви всі в мене знати“, поступово, низкою засобів, одволала дівчину й ласкаво умовляла її покласти свою стомлену голівку на її плече.
— Сподіваюсь, що їй тепер краще, — сказав м-р Лоррі.
— Коли й краще, то не з вашої ласки, рудуватий костюме? Моя люба, моя кохана.
— Сподіваюся, — сказав м-р Лоррі після павзи співчуття й покірливости, — що ви поїдете з міс Манетт до Франції?
— Ото, прекрасна річ, — відповіла сувора жінка. — Якби мені призначено було плисти солоною водою, то невже ж ви думаєте, що Провидіння закинуло б мою долю на острів.
На це друге питання було так важко відповісти, що м-р Лоррі вийшов, щоб обміркувати його.
Саме перед винарнею на вулиці впала й розбилася велика бочка з вином, коли її вивантажували з воза.
Народ, що був поблизу, кидав свою роботу або своє безділля й збігався до того місця пити вино. Велике й необтесане каміння бруку стирчало в усіх напрямках і ніби призначене було до того, щоб калічити всяке живе створіння, яке наближалося до нього; воно загатило виновий потік і розділило на невеличкі калюжі; навколо кожної збиралися свої гуртки, більші чи менші, відповідно до розмірів калюжі. Дехто з чоловіків
