і що всі мої стосунки з ближніми тільки ділові, коли подумаєте, що після того я ні одного разу не бачив вас. Ні, з того часу ви стали вихованкою Телсонівського Дома, а сам я провадив інші справи Телсонівського Дома. Почування! В мене не було часу для них, не було й нагоди. Ціле своє життя, міс, я тільки обертаю безмірне грошове колесо.
Давши такий дивний опис своєї повсякденної звичайної роботи, м-р Лоррі обома руками пригладив свою біляву перуку й прийняв попередню позу.
— До цього, міс (як ви помітили), була історія вашого жалюгідного батька. Тепер почнеться різниця. Коли б ваш батько не вмер тоді, коли він помер… Ви не лякайтесь! Як ви вжахнулися!
Вона й справді тремтіла. Обома руками вона вхопилася за його руки.
— Прошу, — сказав м-р Лоррі ласкавим тоном, знявши з спинки крісла свою ліву руку, і поклавши її на тремтячі пальці, що конвульсійно вчепилися в нього, — будь ласка, заспокійтеся… справа ділова. Так от я кажу…
Її погляд так стурбував його, що він спинився, заплутався і почав знову:
— Так от я кажу: якби месьє Манетт не помер, якби він раптово і без найменшого сліду зник, якби його викрали; якби тяжко було дізнатися про те жахливе місце й не було змоги розшукати слідів його; якби він мав такого ворога серед своїх одноплемінців, який міг би використати таку привілею, про яку в той час, що я знаю про нього, і найсміліші люди боялися говорити пошепки, навіть тут, по цей бік канала, — наприклад, привілею заповнювати виданий чистий блянк і ув’язнювати всякого на довгий час; якби його жінка благала короля, королиху, суд, духівництво, щоб їй сказали щонебудь про нього, і все зовсім даремно… От тоді б історія вашого батька була б історією цього нещасного джентлмена, доктора з Бове.
— Благаю вас, сер, розкажіть мені далі.
— Добре. Я розкажу. Чи ви можете витерпіти?
— Я можу знести все, крім невідомости, в якій ви залишаєте мене в даний момент.
— Ви говорите рішучо, і ви… й насправді відважна. Це добре. (Хоч вигляд його був менш задовільний, ніж його слова). Справа ділова. Вважайте її за чисто ділову… Діло це треба вирішити. Ну, припустімо, що дружина цього доктора, хоч і була жінка з великою мужністю й характером, так тяжко натерпілася з-за цієї справи перш, ніж народилося мале дитя…
— Це дитя була дочка, сер?
— Дочка, є… є… справа ділова… ви не хвилюйтеся. І припустімо, міс, що ця бідна жінка так тяжко натерпілася раніш,
