— В країні, яка всиновила вас, я гадаю, що краще буде мені називати вас, як молоду англійську леді, — міс Манетт?
— Будь ласка, сер.
— Міс Манетт, я ділова людина… Я маю виконати ділове доручення. Слухаючи мене, ви не вважаєте мене за щось більше, ніж за говорючу машину, — та й справді, я не набагато більший за те. З вашого дозволу, я хочу оповісти вам історію одного з наших клієнтів.
— Історію?
Він, здається, навмисне не зрозумів слова, що вона його повторила, і хутко додав:
— Так, клієнта. В банківських операціях ми звемо клієнтами всіх, що мають з нами справи. Він був французький джентлмен, учений джентлмен, людина з великим знанням… доктор.
— Чи не з Бове?
— Ну, так, з Бове. Як і месьє Манетт, ваш батько, той джентлмен був із Бове. Як і месьє Манетт, ваш батько, він був відомий у Парижі. Там я мав честь познайомитися з ним. Взаємовідносини наші були ділові, однак довірні. В той час я був у нашому французькому відділі, і це було… о, вже двадцять років…
— В той час — чи можу я спитати, в який час, сер?
— Я кажу, міс, років двадцять тому. Він одружився… з англійською леді… я був за одного з довірених. Його справи, як і справи багатьох інших французьких джентлменів і французьких фамілій цілком були в руках Телсонів. Отак і я був, та й тепер є, за довіреного або опікуна тих чи інших клієнтів. Все це були, міс, тільки чисто ділові стосунки; тут немає ні дружби, ні особистих інтересів, нічого подібного до почуття. Протягом свого ділового життя я переходив од одного до другого клієнта, та й тепер переходжу; одно слово, в мене немає почувань. Я тільки машина. Іду далі…
— Так це ж, сер, історія мого батька: і я починаю думати… — зацікавлено наморщене чоло виявляло напружену увагу до нього — що коли я залишилася сиротою, бо моя мати пережила мого батька тільки на два роки, це ви привезли мене до Англії. Я майже певна, що то були ви.
М-р Лоррі нерішучо взяв довірливо простягнуту до нього маленьку ручку і досить церемонно доторкнувся до неї губами. Потім він одвів молоду леді назад до її крісла і, спираючися лівою рукою на його спинку, а правою погладжуючи своє підборіддя або поправляючи перуку коло ушей і підсилюючи жестами те, що говорив, стояв, дивлячися вниз в її лице, в той час, як вона дивилась на його лице.
— Міс Манетт, то був я. І ви тепер бачите, оскільки правдиво я оце зараз сказав, що в мене немає будь-яких почувань,
