М-р Лоррі засовався на своєму кріслі і збентежено скинув оком на процесію чорних купідонів, що оздоблювали рямці дзеркала. Наче в їхніх недоладних кошиках можна було йому знайти якусь допомогу.
— … і що мені припадає їхати до Парижу, там порозумітися з джентлменом з Телсонівського Банку, який був такий ласкавий, що погодився ради цього їхати до Парижу…
— Це — я.
— Я так і думала, сер.
Вона зробила йому реверанс (за тих часів молоді леді робили реверанси) з милим бажанням показати йому, що вона почуває, оскільки він старший за неї й розумніший. Він знову вклонився їй.
— Я відповіла Банку, сер, що коли ті, котрі знають справу і ласкаво бажають допомогти мені своїми порадами, вважають за потрібне, щоб я їхала до Франції, то я, будучи сиротою й не маючи друга, що поїхав би зо мною, вважала би за велику честь, коли б мені дозволено було зробити подорож під захистом шановного джентлмена. Джентлмен в той час уже залишив Лондон, та, мені здається, за ним послали кур’єра просити, щоб він був ласкавий заждати мене тут.
— Я такий щасливий, — сказав м-р Лоррі, — що на мене покладено це доручення. Я буду ще щасливіший, коли виконаю його.
— Сер, я щиро вдячна вам. Якнайщиріше дякую вам. Мені сказали в Банку, що джентлмен розкаже мені всі подробиці справи, і що я повинна бути напоготові почути щось дуже несподіване. Я підготувалася як могла, а тепер, натурально, почуваю сильний і живий інтерес знати, в чім справа.
— Натурально, — сказав м-р Лоррі. — Так… я…
Після павзи, насунувши свою перуку до ушей, він додав:
— Дуже тяжко буває починати.
Він не починав і, коли вагався, стрінувся з її очима. Молоде чоло набуло того особливого виразу — він був чарівний і характерний, крім того, що особливий — і вона підняла руку, ніби цим мимовільним рухом хотіла відігнати або затримати якусь тінь.
— Чи ви цілком чужий мені, сер?
— Чи цілком? — М-р Лоррі розкрив руки, простяг їх уперед долонями наверх і переконуюче усміхнувся.
Між бровами і над маленьким жіночим носиком, котрого лінії були так делікатно й тонко окреслені, як тільки можливо, з’явилася глибока складка, і вона задумливо сіла в крісло, коло якого до цього часу стояла. Він мовчки стежив за нею, як вона замислилася, і в момент, коли вона знову підвела очі, сказав далі:
