Дивний факт, що його варт обміркувати: кожна людська істота по своїй суті являє глибоку загадку й тайну для всякої іншої людини. Те ж саме треба сказати й про трьох пасажирів, що сиділи на тісному обширі старого поштового диліжанса, який насилу плентався. Один для одного вони були тайною, такою непроникливою, наче кожен з них їхав окремо у власній кареті шістьоркою, і їх розділяло ціле графство.
Поштовий диліжанс плентався, гуркотів, скрипів і качався збоку на бік на своєму скучному шляху з трьома недослідними товаришами-пасажирами в середині. Правдоподібно, що їм показувалися нічні тіні в тих формах, які малювали їм їх дримотні очі та блукаючі думки.
Телсонівський Банк відогравав значну ролю в поштовій кареті. Пасажир з цього Банку сидів, просунуши руку в шкіряну шлейку, щоб не впасти на пасажира, що сидів проти нього, забравшися в самий куток карети, де особливо відчувалися штовхани, і хитав головою з напівзаплющеними очима. Маленькі віконця карети, тьмяний світ ліхтаря, що пробиваяся через них, величезний клунок пасажира, що сидів напроти нього, оберталися на банк, де переводилася широка праця. Брязкотіла упряж — то дзвеніли гроші, і за п'ять хвилин на векселі виплачено було більше, ніж у Телсона видавали за час, втроє більше, не зважаючи на те, що Телсонів Банк мав зв'язки так у себе дома, як і закордоном. Далі перед ним відчинилися склепи в підвалах, у Телсона, з їх значними скарбами й таємними цінностями, що відомі були пасажирові (а він знав їх досить добре), і він ходив між ними з великою в'язкою ключів і з свічкою, що помалу миготіла в його руках, і знайшов, що все було ціле, незраджене, збережене, безмовне, як він бачив останнього разу.
Та хоч банк увесь час невідлучно був з ним, і хоч карета (в неясній свідомості, як біль під опієм) завжди була з ним, була ще й інша низка вражень, що не переставали плисти перед ним протягом цілої ночі. Йому здавалося, що він їде відкопати когось із могили.
Яке з багатьох лиць, що з'явилися перед ним, було справжнім лицем закопаної людини, нічні тіні не показували; проте все це були лиця однієї людини років сорока п'яти, і різнилися переважно стражданнями, що вони виявляли їх, і смертельною блідістю їх виснажених і стомлених постатей. Гордість, презирство, гнів, упертість, покірливість змінювали одно одного так само, як запалі щоки, помертвілий колір, схудлі руки й тіло. Проте обличчя було взагалі одно, і кожна голова була передчасно біла. Сотні разів дримотний пасажир питав у тієї мари:
