тяжку землю коло Парижу, в той самий день приховано було від непогоди незґрабні повозки, забризкані селянською гряззю свині обнюхували їх, а кури несли в них яйця, і Фармер — Смерть уже призначила їх бути за повозки Революції. Однак цей Дереворуб і цей Фармер, хоч і працювали безупинно, проте працювали мовчки, і ніхто не знав, як вони посувалися нечутною ходою; тим більше, що виявити найменшу підозру про те, що вони не сплять, вважалося за безбожність і зрадництво.
В Англії навряд чи було стільки порядку і безпеки, щоб дуже виправдати національну гордість. Зухвалі грабування з боку озброєних людей і розбишацтва, що звичайні на великій дорозі, відбувалися в столиці кожної ночі; сім'ї офіційно застерігали не виїздити з міста, не здавши на охорону хатнього скарбу до мебльових склепів; нічний розбишака був собі крамарем Сіті вдень, і коли його товариш — купець, що його перед тим він затримував як „капітан“, пізнавав його й називав на ім'я, то він увічливо прострілював йому голову й зникав. Самого вельможного Лондонського лорд-мера спинив на Тернгемському вигоні однісінький розбійник і пограбував його на очах всього почту його. В'язні Лондонських тюрем учиняли справжні баталії з своїми тюремниками, а доглядачі закону стріляли в них з мушкетів, заряджених кулями. Злодії зрізували діямантові хрести з шиї благородних лордів на придворних вітаннях. Мушкетери входили в Сент-Джайлс шукати контрабандного добра, при чому натовп стріляв у мушкетерів, а мушкетери стріляли в народ, і нікому й на думку не спадало вважати це за щось незвичайне. І серед усього цього — кат, завжди зайнятий, — на нього були постійні вимоги.
Все це й безліч подібного діялося доброго старого тисяча сімсот сімдесят п'ятого року і близько до нього. Серед таких подій, в той час як Дереворуб і Фармер працювали непомітно, ті двоє з широкими щелепами й ті інші дві з простецьким і красивим лицем шествували досить гучно, гордо використовуючи свої божественні права. Отак тисяча сімсот сімдесят п'ятий рік вів за собою їх величності та міріяди дрібних створінь — серед них і створінь цієї хроніки — тими шляхами, що лежали перед ними.
То був Дуврський шлях, що в п'ятницю пізно ввечері на кінці листопада лежав перед першим із персонажів, з яким має справу ця історія. Дуврський шлях пролягав через Шутерсгіл; по ньому плелася, поскрипуючи, поштова карета. Він ішов грязюкою поруч з каретою, як і інші пасажири; вони йшли не тому,
