Коли доктор Манетт, згадуючи своє давнє ув’язнення в Бастілії, раптом похмурнішає, то на нього наче падає „тінь справжньої Бастілії, яку вона кидала при літньому сонці“, дармащо була вона за триста миль.
Дереворуб — Фатум у Діккенса готує дошки на ґільотину, а фармер — Смерть лагодить повозки.
Коли прокурор виголошує свою промову, то Діккенс, не наводячи слів його, віддає зміст символічними образами:
„Суддя... відкинувся на спинку крісла і втупив очі в людину, якої життя було в його руках, в той час, як генеральний прокурор почав плести мотузку, гострити сокиру і молотком забивати цвяхи в ешафот“.
Коли прокурор закінчив свою промову, то „у залі загули, наче хмари великих синіх мух роїлися навколо в'язня, передчуваючи, чим він швидко стане“.
Великого вражіння на читача досягає Діккенс певними стилістичними засобами, якими володіє майстерно.
До найулюбленіших його засобів належать:
„То був найкращий час, то був найгірший час, то був вік мудрости, то був вік дурости, то була епоха віри, то була епоха невірства, то була година світла, то була година тьми, то була весна надії, то була зима безнадії, попереду у нас було все, попереду у нас не було нічого...
„Триста тисяч людей, що їх покликано було повстати супроти так званих тиранів, повстали з усіх країв французької землі, немов би драконові зуби посіяно було замість зерна, і, вродили однаково по горах і по долинах, на камені, на піску й нанесеному мулі, під ясним південним небом і під північними туманами, по лісах і по байраках, у виноградниках і в оливкових гаях, між скошеною травою і зжатим хлібом, вздовж плідних берегів широких річок і на піску край моря“.
Цей засіб Діккенс використовує наймайстерніше, іноді сполучаючи його з градацією:
„Фульон живий. Фульон, що говорив голодним людям: нехай вони їдять сіно. Фудьон, що казав моєму старому батькові, щоб він їв сіно, коли в мене не було хліба, щоб дати йому! Фульон, який казав моїй дитині, що вона може ссати сіно, коли ці груди висохли від злиднів...
Чоловіки, брати й ви, молодь, дайте нам Фульонової крови, дайте нам, дайте нам Фульонову голову, дайте нам Фульонове серце, дайте нам Фульонове тіло й душу, розірвіть Фульона на шматки й зарийте його в землю, нехай з нього росте трава!“
З авторів, які писали про Французьку революцію, найближчий до Діккенса німецький експресіоніст Ґеорг Гайм (1887—1912) у своєму оповіданні „П'яте жовтня“. Так само, як Діккенс, сприймає він революцію в образах символістичних. Художня трактовка його — це трактовка Діккенсова.
Кілька летючих зіставлень вистачить, щоб довести їхню спорідненість.
Однаково трактується в обох авторів тема „голод“.
