Ця сторінка вичитана
той въ спо̂лцѣ зъ винными находивъ ся. Якъ нагадавъ собѣ спо̂ръ Фажина зъ Сайксомъ, то й выдалось єму зовсѣмъ имовѣрнымъ, що жидъ має добри̂ способы и таки позбуваєсь такихъ, котри̂ знають о нѣмъ и товаришахъ, а мають охоту тымъ комусь похвалити ся. Коли боязко по̂днѣсъ Оліверъ очи и поглядъ єго стрѣтивъ ся зъ поглядомъ жида, чувъ о̂нъ, що жидъ завважавъ, якъ о̂нъ поблѣдъ и дрожавъ. Хитрый шибеникъ дуже тымъ урадувавъ ся, усмѣхнувъ ся погано, поклепавъ єго по лици, и сказавъ, що якъ буде добре справувати ся и возьме ся до роботы, то ще певно будуть собѣ дуже добрыми приятелями. О̂дтакъ наложивъ капелюхъ, надягнувъ стару полатану верхню одѣжь, выйшовъ и замкнувъ за собою дверѣ.
Такъ лишивъ ся Оліверъ черезъ цѣлый день самъ въ комнатѣ и въ инши̂ слѣдуючи̂ днѣ сидѣвъ самъ въ хатѣ о̂дъ ранного ранку до самои по̂вночи. Часъ минавъ єму помалу и сумно, бо о̂нъ — розумѣє ся — безнастанно думавъ о своихъ добрыхъ приятеляхъ въ Пентонвіль и о то̂мъ, що собѣ они теперь о нѣмъ гадають. Семого чи осьмого дня не замкнувъ жидъ дверей и Оліверъ мо̂гъ свобо̂дно проходжуватись по домѣ. — Цѣлый до̂мъ бувъ дуже брудный и пустый. Комнаты на поверсѣ були безъ меблѣвъ, чорни̂ и вкрыти̂ павутиною. Але хочь якъ нужденно они теперь выглядали, то таки по помостѣ, по останкахъ тапето̂въ и иншихъ прикрасъ по̂знавъ Оліверъ, що давно мешкали ту певно яки̂сь богати̂ люде. Коли вступивъ на пальцяхъ въ котру комнату, то сполошени̂ мыши втѣкали назадъ въ свои дѣры. Впрочо̂мъ не видѣвъ и не чувъ о̂нъ нѣчого живого. Неразъ, коли вже о̂дхотѣлось єму ходити зъ однои комнаты до другои, ишовъ въ сѣни дому, сѣдавъ собѣ при брамѣ, щобы якъ найблизше бути коло людей, чекавъ