перевысшаєшь справдѣ саму себе, — ха, ха, ха, — знаменито о̂дграєшь свою ролю, люба дитино!
— А-якъ-же! — о̂дповѣла Нансі. — Уважайте лише, щобы я єи за добре для васъ не о̂до̂грала. Кажу вамъ наперѣдъ, що вамъ се зовсѣмъ на добро не выйде!
Мало єсть такихъ мужчинъ, що мають охоту дразнити дѣвчину, котру напала люто̂сть а кро̂мъ того розпука, на нѣчо не зважаюча. Жидъ побачивъ, що годѣ єму вже довше удавати, мовь бы то гнѣвъ Нансі уважає о̂нъ неприроднымъ. Отже цофнувъ ся мимоволѣ ко̂лька кроко̂въ въ задъ и глявувъ зъ трепетомъ и страхомъ на Сайкса. Якъ здавало ся, лична повага Сайкса вымагала сего, щобы якъ найскорше привести Нансі до памяти и тому почавъ о̂нъ операціи численными и сильными грозьбами и проклонами, при чо̂мъ давъ доказъ, що о̂нъ въ то̂мь справдѣ великій майстеръ. Коли се очевидно не робило жадного враженя на ню, то о̂нъ зачавъ уживати ще сильнѣйшихъ арґументо̂въ. — „Що се значить ся, дѣвко? — загорлавъ о̂нъ и додавъ такій прокло̂нъ, о̂дъ котрого слѣпота була бы такъ звычайною, якъ ко̂ръ, єсли бы бодай Богъ слухавъ въ половинѣ тыхъ проклоно̂въ, яки̂ на земли можна почути. — Чого ты хочешь? Знаєшь ты, до чорта, хто ты є, що ты є?
— Ой, знаю, знаю дуже добре! — о̂дповѣла Нансі, судорожно засмѣялась и похитала головою, щобы выдати ся байдужною, але се ѣй не вдавалось.
— Отже мовчи, а то постараюсь, що довгій часъ мовчати-мешь!
Она засмѣялась знову, глипнула на Сайкса, о̂двернулась лицемъ и ажь до крови закусила уста.
— Отсе ты выбралась бути чесною приятелькою людей! — говоривъ о̂нъ дальше зъ погордою. — Гарну