ся о̂нъ и затеръ руки. — Лѣпше нѣякъ не могло стати ся, хочь бы и якъ дого̂дный часъ мы були выбрали.
— Розумѣє ся, — сказавъ Сайксъ. — Я знавъ се заразъ, якъ лишь на Клєркенваль побачивъ я єго зъ книжками по̂дъ пахою. Отже всьо гараздъ по̂шло. То певно яки̂сь безглузди̂ побожники, бо инакше були-бъ єго не приняли до себе. Они не будуть за нимъ и допытуватись зо̂ страху, що мусѣли бы єго заскаржити и вышупасували бъ єго. Держимо єго теперь добре въ своихъ рукахъ!
Оліверъ дививъ ся тымчасомъ то на Сайкса, то на Фажина такъ, якъ бы бувъ заголомшеный и зовсѣмъ не розумѣвъ, о чо̂мъ говорить. Ажь при послѣдныхъ словахъ Біля зо̂рвавъ ся о̂нъ нагло и кинувъ ся до дверей зъ такимъ крикомъ о помо̂чь, що ажь голи̂ стѣны дому о̂дъ него лунали.
— Держи пса, Біль! — крикнула Нансі, скочила до дверей и замкнула ихъ, коли жидъ зъ обома выхованцями кинувсь на здого̂нъ за Оліверомъ. — Держи пса, бо розо̂рве єго въ куснѣ.
— Такъ єму треба! — скрикнувъ Сайксъ и старавъ ся вырватись зъ рукъ дѣвчины. — Пускай мене, бо голову тобѣ о стѣну розо̂бю.
— Всьо менѣ одно, Біль, всьо менѣ одно! — кричала дѣвчина, сильно зъ нимъ тягаючись. — Не розо̂рве єго песъ, хочь бы я ту згинути мала.
— Чекай! — лютивъ ся Сайксъ — сейчасъ згинешь, скоро мене въ то̂й хвили не пустишь! — И кинувъ нею въ самъ кутъ комнаты якъ-разъ въ ту хвилю, коли жидъ, Джекъ и Чарль волѣкли Олівера назадъ до комнаты.
— Що ту такого? — спытавъ Фажинъ.