— Єсли не дашь менѣ и Нансі сихъ грошей, — сказавъ рѣшучо Сайксъ, закладаючи капелюхъ на голову, — то я о̂дведу хлопця назадъ!
Жидъ зворушивсь и Оліверъ такожь, хочь и зъ зовсѣмъ иншои причины. О̂нъ сподѣвавъ ся такого ко̂нця сего спору, що єго о̂дведуть назадъ до Пентонвіль. Але Сайксъ зачавъ лаятись и грозити, вырвавъ жидови банкнотъ, зложивъ єго холоднокровно и завязавъ въ ро̂гъ хустины до шии.
— Се за мо̂й трудъ нагорода, що й половину то̂лько не варта, — сказавъ о̂нъ. — Возьмѣть вы собѣ книжки, коли любите читати, а якъ нѣ, то продайте за щобудь!
— То гарни̂ книжки, правда, Оліверъ? — перенявъ мову Чарль Бетсъ, якъ завважавъ журный видъ лиця, зъ якимъ дививъ ся Оліверъ на своихъ мучителѣвъ.
— Се книжки старого пана, — сказавъ Оліверъ заломавши руки, — дорогого доброго старого пана, що мене принявъ въ сво̂й до̂мъ и коло мене ходивъ, якъ я бувъ смертельно слабымъ. Прошу васъ, о̂дошлѣть єму книжки и грошѣ! Держѣть мене ту цѣле житье, але о̂до̂шлѣть конче, прошу васъ дуже. О̂нъ буде думати, що я ихъ покравъ, и стара панѣ и всѣ, що для мене були такъ добри̂, будуть такъ думати. Змилуйтесь и о̂до̂шлѣть єму книжки и грошѣ!
Оліверъ упавъ на колѣна передъ жидомъ и по̂днявъ въ розпуцѣ руки до него, якъ до молитвы.
— Ты правду кажешь, — сказавъ Фажинъ, хитро оглянувшись доокола и зморщивши густи̂ бровы. — Ты правду кажешь, Оліверъ, чисту правду; они дѣйсно будуть думати, що ты се вкравъ. Ха ха ха! — засмѣявъ