непевный зъ лиця. Сайксъ указавъ мовчки на порожну чарку. Жидъ порозумѣвъ знакъ и выйшовъ, але передъ тымъ ще глянувъ пытаючо на Фажина, а сей — ледви замѣтно кивнувъ головою. Сайксъ тогдѣ бувъ схиливъ ся, а то, запримѣтивши рухи обохъ жидо̂въ, мо̂гъ бы бувъ подумати, що ти̂ пантоміны ихъ не заповѣдають для него нѣчого доброго.
— Нема ту нѣкого, Барней? — запытавъ Фажинъ повернувшого жида.
— Лишь панѣ Нансі.
— Кажи ѣй прийти сюда! — сказавъ Сайксъ.
Барней глянувъ звовъ пытаючо на Фажина, выйшовъ и вернувъ небавомъ зъ Нансі.
— А що-жь ты, душко, вже попала на слѣдъ? правда? — спытавъ Біль и подавъ ѣй повну чарку.
— Вже, — о̂дповѣла молода дама, выхиливши чарку до дна, — але чимало мала я труду. О̂нъ бувъ недужій и — —
Нансі помѣтила, якъ Фажинъ моргнувъ на ню и заразъ змѣркувала осторогу, щобы не була така балаклива. Отже урвала и почала бесѣду о чо̂мъ иншо̂мъ. По десяти мінутахъ Фажинъ закашлявъ ся, а Нансі заразъ заявила, що ѣй пора. Сайксъ вповѣвъ, що по̂дведе єи троха, бо и о̂нъ йде въ тую сторону, що она. Выйшли разомъ. Песъ ступавъ за ними трохи подальше. Фажинъ выглянувъ за Сайксомъ кро̂зь о̂кно, погрозивъ за нимъ кулакомъ, проворчавъ гро̂мкій прокло̂нъ, зновъ присѣвъ страшно роздратованый за столомъ и заразъ взявъ ся читати лондоньскій дневникъ поліційный.
Мѣжь-тымъ Оліверъ спѣшивъ до книгарнѣ, не догадуючи ся, що находить ся такъ близько коло веселого старого жида. О̂нъ попавъ въ бо̂чну улицю и перейшовъ єи вже до половины, коли завваживъ, що зле йде.