Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/70

Въ своѣмъ прозаично̂мъ епосѣ мавъ бы я тутъ знамениту нагоду забавити читателя ро̂зными мудрыми помѣченями о очевидно̂й немудрости тыхъ людей, котри̂ своимъ ближнимъ добро чинять и не надѣють ся нагороды на земли, або радше мо̂гъ бы я показати; якъ то розумъ конче наказує, особливо въ безнадѣйно̂мъ случаю, выявити трохи любови и прихильности до людей, але пото̂мъ разъ на все позбутись такихъ слабыхъ сторо̂нъ. Хосенъ зъ того очевидный. Єсли той, котрому вы подали руку, веде ся добре, а ваша помо̂чь иде єму на добро, то о̂нъ буде васъ, на чо̂мъ свѣтъ, выхвалювати и вы станете дуже поважаными людьми и будете славни̂ зъ того, що безъ шуму робите богато доброго, зъ чого хиба двацяту частину всѣ знають. Але єсли о̂нъ покаже ся невдячнымъ и него̂днымъ, то вамъ зъ тымъ ще выго̂днѣйше, бо люде скажуть, що вы були дуже безкористовными, милосердными и услужливыми, а лишь черезъ до̂знану невдячно̂сть и зраду стали вы ворожо о̂дноситись до людей, и вамъ нѣхто вже не возьме за зле постановы: жадному бо̂льше чоловѣкови не помагати, щобы зновъ не розчаруватись и не згрызти ся. Я знаю богато людей, котри̂ поступили собѣ по̂сля такого мудрого правила, и можу васъ запевнити, що ихъ загально и — розумѣє ся — совсѣмъ заслужено всюды поважають.

Але Бравнльовъ не належавъ до такихъ; о̂нъ стоявъ уперто при то̂мъ: робити добро для самого добра, для успокоєня серця и для радости, яку зъ того має ся. Обманеный ко̂лька разо̂въ, не стративъ о̂нъ свого довѣря, ласкавости и прихильности до людей, а невдячно̂сть поодинокихъ не довела єго до думки, щобы за се мстити ся на цѣло̂й терплячо̂й людскости. Тому не буду я вже рушати тыхъ многихъ мудрыхъ помѣчень, а якъ-бы