Слухачѣ одушевились. Она засмѣяла ся, моргнула значучо очима и по̂йшла.
— Нансі то розумна дѣвчина, — сказавъ жидъ поважно та кивнувъ головою въ сторону молодыхъ своихъ приятелѣвъ, якъ бы радивъ имъ брати зъ неи примѣръ.
— То окраса жѣночого роду — сказавъ Сайксъ, наливаючи чарку та стукнувши нею по столѣ. — Пью за єи здоровлье, щобы всѣ стали такими якъ она!
Мѣжь-тымъ ишла славна Нансі до поліціи. Трохи зо̂ страхомъ, впрочо̂мъ зовсѣмъ оправданымъ, бо она ишла сама безъ опѣки по улицяхъ, достала ся она тамъ щасливо и безъ перешкоды. Даремно чѣпала сего и того, ажь вко̂нци приступила зъ плачемъ и нарѣканями до сторожа тюрмы. О̂дъ него довѣдала ся, що судья пересвѣдчивъ ся о невинности Олівера и що єго взявъ зъ собою окраденый панъ, котрый мешкає въ околици Пентонвіль, бо тамъ казавъ во̂зникови ѣхати. Зъ тыми вѣстями побѣгла она до дому жида.
Коли все розказала, закликавъ Біль Сайксъ скоро собаку, надѣвъ капелюхъ и выйшовъ зъ хаты, навѣть не попращавши товариства.
— Мы мусимо єго о̂днайти, мусимо знати, де о̂нъ, — сказавъ жидъ дуже зворушеный. — Ты Чарль, иди на звѣды и принеси конче якусь вѣстку, може де-що почуєшь о нѣмъ, або побачишь. Люба Нансі, мы мусимо єго мати! Я зовсѣмъ спускаю ся на тебе и на „майстра“. Отъ, на́ вамъ грошѣ! Нинѣ вечеромъ о̂дходжу зъ-во̂дси; чей знаєте, де мене шукати. А теперь забирайтесь, вы ту не можете зо̂стати анѣ на хвильку.
О̂нъ выпхавъ усѣхъ за дверѣ, замкнувъ хату на ключь та поховавъ свои дорогоцѣнности въ кишенѣ.
— О̂нъ не зрадивъ нѣчого на поліціи, — шептавъ