— Отсе, пане, моє про̂звище и моя адреса, — сказавъ о̂нъ и подавъ пану Фанґови сво̂й білєтъ.
Панъ Фанґъ бувъ въ зло̂мъ гуморѣ и подививъ ся нахмурено.
— Хто вы такій?
Старый панъ, здивованый трохи, указавъ на сво̂й білєтъ.
Панъ Фанґъ зъ погордою о̂дсунувъ на бо̂къ ґазету разомъ зъ білєтомъ.
— Возьный! Що се за человѣкъ?
— Я, пане, называю ся Бравнльовъ — перебивъ скоро старый панъ зъ повагою якъ правдивый джентельменъ, що становило великій контрастъ до поведеня пана Фанґа. — Даруйте, що я запытаю ся о назвище судьѣ, котрый безъ нѣякои причины обиджає въ судѣ порядного чоловѣка.
— Возьный! — крикнувъ Фанґъ, — о що обжаловано сего чоловѣка?
— О̂нъ не обжалуваный, благородный пане, а самъ обвиняє хлопця.
Благородный знавъ се дуже добре, але то бувъ дуже выго̂дный а безпечный спосо̂бъ зробити кому пако̂сть.
— Ага, о̂нъ обвиняє хлопця, такъ! — мовивъ Фанґъ, мѣряючи зго̂рдно Бравнльова о̂дъ сто̂пъ до головы. — Возьмѣть о̂дъ него присягу!
— Закимъ зложу присягу, позволю собѣ напередъ сказати ко̂лька сло̂въ, — почавъ Бравнльовъ. — Єсли-бъ менѣ дѣйстно не лучилась така пригода, то я нѣколи не повѣривъ бы…
— Мовчѣть, пане! — перервавъ єму Фанґъ.
— Я хочу и буду говорити! — сказавъ ро̂вно-жь рѣшучо Бравнльовъ.