дикихъ цвѣто̂въ, котри ставивъ звычайно на сто̂лъ до снѣдань. Такожь приносивъ зъ собою свѣжои бабки для птиць Рожѣ до дому, а якъ вже ихъ нагодувавъ, то высылали єго майже що дня зъ якоюсь милостинею на село, або щось робити до городу, де о̂нъ по̂дъ проводомъ огородника працювавъ дуже пильно, поки не являлась Рожа и приязнымъ усмѣхомъ та похвалами нагороджувала єго.
Такъ минуло три мѣсяцѣ, — три мѣсяцѣ, котри̂ въ житю дуже щасливыхъ людей названо бы красными, але для Олівера по неспоко̂йныхъ, сумныхъ дняхъ бувъ то правдивый райскій часъ. При найчистѣйшо̂й и найблагороднѣйшо̂й любвѣ и великодушности зъ одного боку, а при дѣйстно найсердечнѣйшо̂й и найгорячѣйшо̂й вдячности зъ другого боку, зовсѣмъ не було дивно, що Оліверъ при ко̂нци сего короткого часу чувъ ся у старои дамы и єи кро̂внои, якъ у себе дома, и що обѣ дамы радувались и горди̂ були нимъ. О̂нъ о̂дплачувавъ имъ за се горячимъ привязаньемъ свого молодого и чуткого серця.
