— Не о те ходить, — говоривъ докторъ таємничо. — Чи вы боитесь Бога и маєте совѣсть, Джайльсъ?
— Здаєсь менѣ, пане, що маю, — заикнувъ ся сторожь дому и поблѣдъ.
— А якъ вы, молодче, Брільсъ, — чи вы маєте такожь совѣсть?
— Боже-жь мо̂й, пане, — та єсли панъ Джайльсъ має совѣсть, то и я маю.
— Коли такъ, то скажѣть менѣ оба: возьмете вы се на свою совѣсть и присягнете, що хлопець той на горѣ єсть той самъ, котрого вчера въ ночи о̂кномъ перепхали? Ану скажѣть! говорѣть же!
Докторъ, котрого цѣлый свѣтъ знавъ якъ найлаго̂днѣйшого мѣжь всѣми чоловѣка, вымовивъ ти̂ слова такъ гро̂зно и гнѣвно, що Джайльсъ и Брільсъ, и безъ того вже зъ неясною головою о̂дъ пива, глянули на себе зовсѣмъ оголомшени̂.
— Констабль, уважайте на о̂дповѣдь, яку дадуть, — говоривъ дальше докторъ и по̂днѣсъ дуже поважно вказуючій палець въ гору; — скорше чи по̂знѣйше дуже богато буде на то̂мь залежати.
Констабль зробивъ таке мудре лице, яке лишь мо̂гъ, и хопивъ за палицю:
— Видите, що ту по просту ходить о тожсамо̂сть особы, — говоривъ дальше докторъ.
— Зовсѣмъ справедливо, пане, — о̂дповѣвъ констабль и сильно закашлявъ ся, бо выпивъ скоро пиво, а ко̂лька крапель забѣгло єму въ циганьску улицю.
— Нападають на до̂мъ, — говоривъ докторъ — а двохъ людей видить хлопця на коротеньку хвилинку середъ дыму зъ пороху, въ ночи, въ страху и загально̂мъ заколотѣ. На другій день приходить до того самого дому хлопець, а що о̂нъ случайно має перевязане рамя, на-