Ця сторінка вичитана
єму дала зъѣсти те, що було полишене для пса, котрый не прийшовъ до дому.
О, кобы то неодинъ, у кого кровь якъ лѣдъ, серце якъ камѣнь, а прецѣнь о̂нъ присвоює собѣ право говорити за добро або горе убогихъ, и справдѣ говорить — кобы то о̂нъ бувъ видѣвъ, якъ хлопчина прямо пожиравъ те, чого навѣть собака на хотѣла! Тымъ то приятелямъ людскости побажати бы такои и не инакшои дієты!
Панѣ Соерберрі приглядала ся хлопцеви зъ жахомъ и мовчки. О̂нъ переставъ ѣсти, вычистивши миску до дна.
— Ну, прецѣнь уже ско̂нчивъ! — сказала она. — Теперь ходи, спати будешь въ склепѣ по̂дъ столомъ. Чей же не буде тобѣ боязко ночувати мѣжь домовинами? Якъ собѣ схочешь, а иншого мѣсця для тебе нема.
Несмѣло поступавъ Оліверъ послушно за своєю новою панею.
ГЛАВА ПЯТА.
Оліверъ середъ нового окруженя и при одно̂мъ похоронѣ.
Коли Оліверъ оставь ся самъ въ склепѣ похоронного предприємця, поставивъ лямпку и ставъ спозирати довкола зъ трепетомъ и тревогою. По серединѣ комнаты стояла нова, майже готова домовина. Готови̂ вже дошки, поспирани̂ довкола стѣнъ, выглядали при млаво̂мъ свѣтлѣ, немовь яки̂ духи. По земли валяли ся велики̂ цвяхи, трѣски, шматки чорного сукна та емблємы на домовину. На стѣнѣ по-надъ столомъ висѣвъ страшный образъ — змальованый похоронный похо̂дъ. Въ комнатѣ