осмѣлививъ єго и ко̂лька разо̂въ казавъ, щобы выявивъ безъ страху усе, що́ має на серци.
Оліверъ упавъ на колѣна, по̂днѣсъ зложени̂ руки, и хлипаючи благавъ, нехай єго назадъ о̂дведуть у темну вязницю, морять голодомъ, бьють, навѣть на смерть убьють, то̂лько нехай не о̂ддають єго тому страшному чоловѣкови.
Бумбль почавъ удавати несказане здивованье и обуренье, та судья велѣвъ єму мовчати. Бумбль запытавъ, чи судья єго мавъ на думцѣ, а той повторивъ ще разъ сво̂й наказъ. Бумбль страшно зъумѣвъ ся й обуривъ ся. Єму наказують — мовчати!
— Я не можу потвердити тои угоды, — заявивъ мировый судья, неприязно о̂дсунувши папѣръ о̂дъ себе.
— Надѣюсь, — почавъ икаючо п. Ляймкінъ — що вы не схочете, лише на основѣ свѣдоцтва сего хлопчины, гадати, що дирекція поступає не такъ, якъ повинна.
— Я, яко мировый судья, не маю права выдавати про те гадки, — о̂дрѣзавъ судья. — Берѣть хлопця назадъ та й обходѣть ся зъ нимъ по людски. Се мабуть єму здалось бы.
Другого ранку вывѣшено на брамѣ въ-друге оповѣстку, що хто возьме собѣ Олівера, до̂стане пять фунто̂въ штерлінґо̂въ.
