гу и Бумблеви поручили завести Олівера Твіста до мирового судьѣ, щобы урядово затвердивъ угоду.
Бумбль по̂йшовъ до Олівера, повѣдомивъ єго о будучо̂й єго доли и упоминавъ, щобы бувъ вдячный заведеню, котре поносить такъ велики выдатки, щобы єго, такъ нужденну сироту, вывести въ люде. Оліверъ то̂льки плакавъ. Бумбль вылаявъ єго, прозвавъ єго дурнемъ, наказавъ строго, що́ має о̂дповѣдати на пытаня мирового судьѣ, и казавъ єму йти зъ собою. Панъ Ляймкінъ и коминарь уже ждали. Бумбль представивъ Олівера и Оліверъ покловивъ ся ще низше якъ звычайно, бо о̂нъ ще доси не видѣвъ пано̂въ зъ напудроваными перуками.
— Отже сей хдопець хоче бути коминаремъ? — запытавъ судья.
— На силу пре ся, — сказавъ Бумбль — на силу, благородный пане! Якъ бы мы завтра о̂ддали єго до иншого ремѣсла, о̂нъ бы позавтру зновъ утѣкъ.
Судья звернувъ ся до коминаря.
— А вы обѣцюєте обходити ся зъ нимъ добре, порядно годувати, одягати и взагалѣ, що до васъ належить?
— Я вже разъ сказавъ, що хочу, то й при то̂мъ стою, — о̂дповѣвъ коминарь грубо.
— Ваша бесѣда, друже, грубовата, але менѣ бачить ся, вы чесный, отвертый человѣкъ, — замѣтивъ судья и вже забиравъ ся по̂дписати дотычный документъ… въ-то̂мъ впало єму въ око, що Оліверъ дрожавъ цѣлый а на лици єго о̂дбивавъ ся перелякъ. Судья о̂дложивъ перо, поглянувъ на Ляймкіна, котрый зъ заклопотаня взявъ ся до табаки, нахиливъ ся по-надъ сто̂лъ и промовивъ до Олівера такъ сердечно, що хлопець здрогнувъ ся, почавъ дрожати ще бо̂льше и розплакавъ ся. Судья