тихенько по сходахъ до сѣней, о̂твори браму и впусти насъ. Чи дверѣ о̂дъ пральнѣ отворени̂, Тобі?
Тобі глянувъ до середины и о̂дповѣвъ:
— Навстяжь отворени̂; они все отворени̂, щобы песъ, що ту спить, мо̂гъ выйти на дво̂ръ. Ха-ха ха! якъ гарно Варней по̂ддуривъ єго вчера и прогнавъ.
Хочь и якъ тихо говоривъ и смѣявъ ся Крекітъ, але Сайксъ казавъ єму мовчати и братись до роботы. О̂нъ поставивъ лѣхтарню на землю, зблизивъ ся до стѣны, схиливъ ся, оперъ руки на колѣна, Сайксъ вылѣзъ єму на плечѣ, по̂днявъ Олівера до о̂кна и перепхавъ єго до комнаты.
— Засвѣти! — шепнувъ онъ. — Видишь сходы, тамъ ось передъ тобою?
Ледви живый шепнувъ Оліверъ невыразно: виджу, Сайксъ вказавъ єму пістолетомъ на браму дому и пригадавъ, що стрѣлить, якъ лишь не схоче ити до брамы, або зверне на бо̂къ.
— Не бавъ ся! — шепнувъ о̂нъ дальше Оліверови. — Коли вже тобѣ кажу робити, то роби, якъ треба. Пстъ!
— Що такого? — спытавъ Тобі. Оба наставили уха.
— Нѣчо, — сказавъ Сайксъ и пустивъ Олівера. — Иди!
Тымчасомъ хлопець прийшовъ вже трохи до себе и постановивъ рѣшучо або вмерти, або спробувати щастя, скочити зъ сѣней въ бо̂къ и наробити крику. Зъ такими думками ишовъ о̂нъ вперѣдъ и дрожавъ.
— Вертай!— крикнувъ наразъ Сайксъ, — вертай, скоро!
Настрашеный несподѣвано голоснымъ крикомъ въ такъ глухо̂й тишинѣ, пустивъ лѣхтарню на землю, ста-