Пісня — правда, вона тобі не скривдить ні словечка; да коли жъ се таке беззаконство чинилось на Вкраіні? Може тогді по селахъ порядку ні якого не було, або-що, а теперъ же въ насъ на всяку хату по началнику, що й чарки горілки не випъєшъ безъ догляду… Еге! тимъ-то мабуть и громада зъ великого чоловіка сталась малимъ, що знай стрічаєшъ по селу людей съ паличками. Отсі то люде, сидячи тамъ собі и по будняхъ, наче въ свято, безъ роботи въ управі, балакають зъ нечевля про всячину, та й домізковались, що у вдови Загірнёі суть не одинъ синъ, а именно и всеконечно — два, бо старший братъ Игнатівъ померъ чумакуючи въ дорозі, и про те нігде не явлено и не записано, а товариство ёго не давно отсе въ халеру повимірало; то іхъ и значитця два сини у вдови Загірнёі Катрі, и якъ старший на литцо не состоитъ и вже годівъ изо три безъ вісти одсудствуєтъ (се вже писарь старший слибизує), то й упадає некрутська черга на ёго Игната, которому, каже, сповнилось восімнадцять літъ.
Такъ-то вони собі тамъ гуторять, а вдова небога, встаючи й лягаючи, поклони бъє передъ образомъ: що не доведи, каже, ёго, Мати Божа до лихоі години, до невірноі дружини, до злоі личини, а пошли ёму пару до вподоби, до любоі розмови, до господаровання въ дому, до чести й жалоби міжъ добрими людьми. Якъ би жъ хто сповістивъ удову безталанну, що отъ-така й така річъ, — може-бъ вона кинулась въ управу, свієць полотна однесла писареві, а старшині поставила півъ ведра горілки, бо вони звикли тамъ началницькимъ робомъ
