По сьому рахунку Київа можна судити, який то слабий тепер ґрунт українського соціялїзму. Ми скажемо навіть ширше: по сьому рахунку видно, який слабий ґрунт соціялїзму на Українї в загалї, навіть коли б усї письменні люди й ремесники в тамошнїх городах прихилились до соціялїзму, — звісно московської, або польської мови — або в иньших городах — жидівської, коли б такий заложив ся[1]. Між городами й селами скрізь іде незгода, і навіть у такій землї, як Франція, після того як Париж 1789–93 рр. справдї дав волю й купу землї селянам, усе таки села не йдуть за паризьким і в загалї городським соціялїзмом, а помагають дусити не тільки соціялїзм, а й републїку, — і між ними не тільки селяни в якій небудь Бретанї, для якої мова французько-городська зовсїм уже чужа, а й у всїй північній Франції щиро-французької мови (langue d'oui). Що ж буде, коли городи на Українї зовсїм видїлять ся з українських сел і з своєю осьвітою, і з неукраїнською мовою? Про се б варто подумати й соціялістам московської, польської й жидівської мови, — які б мусїли в проповіди серед людий їхньої мови налягати па те, щоб ті люди як мога близше держались до українського селянина, й мусїли б помагати українцям у проповіди соціялїзму й на українській мові серед селян, і тих, що зістають ся в селі, й тих, що переходять у город.
- ↑ В закладї соціялїстичної проповіди серед Жидів у Росії і і в Австрійській Руси, є велика потреба й найголовнїйше дїло т. зв. „жидівської справи“ по тих сторонах. У книжечцї „Про те, як наша земля стала не наша“, ми зробили рахунок Жидів і праці їхньої на нашій Українї, з якого виходило, що Жидів усїх у нас 1,300.000; з них четвертина робітників, а решта шахраїв (купцїв, факторів, шинкарів і т. и.). Треба ж, щоб хто небудь понїс до них думки соціялїстичні, а найбільше до 400.000 робітників, яких треба ж одірвати од шахраїв і звести з иньшими робітниками. А сього нїхто не зробить так, як соціялїсти з Жидів і на тій мові, якою тепер говорять наші Жиди.
