Сторінка:Драгоманов М. Віра і громадські справи (1915).pdf/8

 

II.

В західній, латинській половинї християнського світа спершу було менше розвинене письменство і через то люде менше вдумували ся в церковну науку і менше виробляло ся незгідних з наукою епископів думок про віру, нїж у восточній грецькій половинї. Тілько-ж з часом ріжниця в думках сих стала зростати й серед християн латинської, або римської церкви. По трохи виробили ся тут думки, котрі тепер звуть євангелицькими, — то є, що людина, щоби спасти свою душу, мусить слухати тілько того, що навчає євангеліє, читати євангеліє просто самому і розуміти, як Бог на душу покладає. Єпископи та папи карали огнем людей, котрі таке навчали, свіцькі уряди за приводом папів пустошили цїлі країни, де такі думки ширились дуже між людом, ось напр. як полуднева Франція, або чеська земля в австрійськім цїсарстві, але — все таки знищити таких думок не могла. Триста років тому назад стала в землях церкви латинської велика зміна, або по латинськи реформація: цїлі країни, як половина Нїмеччини та Швайцарії, Анґлїя, богато людей у Франції, Австрії, Польщі і т. инчих наклонились до думок більше або менше подібних до євангелицьких, відпали від римської церкви і склали собі осібні церковні громади. Звуть ті громади протестантами, бо батьки їх протестували колись проти примусу слухати римської церкви, що видав був цїсарський нїмецький уряд.