люде ріжних вір стали навчати, що громада й кожда людина мусить полишити кождій людинї волю думати про віру тай про все на світї, як її розум схоче, а домагати ся тілько, щоби нїхто другому не робив лихого та щоби всякий сповняв спільні громадські, свіцькі обовязки.
Після таких думок тепер влагоджено більше або менше церковне житє в усїх просвічених державах. Найбільше проведено в житє такі думки в Сполучених Державах північної Америки, куди тепер вандрують і наші люде. Там державний уряд зовсїм не мішаєть ся до справ віри, то є не тілько кождому воля держати ся такої віри, якої він хоче, належати до якої церкви, чи не належати нї до якої, але державний чи гомадський уряд і не дає грошей нї на які церкви і нї на яких попів — їх удержують ті, що до них признають ся, а в школах державних, чи громадських, всї дїти записують ся на свіцьку науку, а церковну науку дїти побирають осібно, коли того хотять батьки. Такі порядки звуть ся роздїл церкви від держави.
І в наших, европейських державах дїло йде до таких самих порядків. Сего домагають ся скрізь радикали, котрих богато тепер скрізь. Але вже тепер у всїх просвічених державах в Европі старий примус до віри державної зломано. В австрійській державі напр. закон дає волю кождому належати до якої схоче віри, чи церкви, або не належати нї до якої, записати ся безцерковником (безконфесійним). В конституції австрійській
