України мирився б з Денікином. Очевидно, та „єдино-неділимчеська Росія“, яку реставрує Денікин, менш страшна, або і зовсім не страшна тим колам в порівнанні з фактом існування самостійної України, та до того, ще й можливої союзниці Польщі.
Справа Східньої Галичини. Таке відношення до України з боку ріжних польських громадсько-политичних течій направляє розв'язання спірних польсько-українських квестій. В першу чергу квестій спільних між Україною і Польщею кордонів.
„Україна стала, як то видно з копії Деклярації Місії, на принціпові самостійности в етнографичних межах. Польський Уряд, як виразник політичних і соціяльних домагань певних верств і груп, — домагається прилучення до Польщі цілої Галичини, обіцюючи Східній Галичині автономію, але в межах і формах виразно не сконкретизованих.
„Як вихід із непримиримої колізії, українська Делегація, коли би зустрілась з бажаннями з боку Делегації польської залагодити трудну і важну квестію, — могла би ще, ймовірно, говорити про середнє вирішення питання справи кордону в Східній Галичині, а саме: про застановлення на поділові Галичини по так званій лінії Бартеломі, якої напрям зазначено на окремім залучнику.
„При такому вирішенню справи, — частина Східньої Галичини, заселена українською людністю і положена на Захід від лінії Бартеломі, — зосталась би під Польщею і для цеї людности мусили б бути виразно гварантизовані національно-культурні права.
„Однак, як і раніш вже було зазначено, тільки партії ППС. дає в питанню про розмежовання рельні підстави для порозуміння, а вже навіть, так звані людовці (народні соціялісти), стоять що до Галичини на офіціяльній програмі, себ то: на спільній точці з консерваторами та націонал-демократами.
Аграрне питання. Друге складне і важне питання, на якому загальмувались польсько-українські переговори, — питання про таке вирішення аграрної проблеми, яке б — вивлащення земельних власників із прав земельної власности, — давало б таким власникам винагороду.
Вигляди на відновлення перерваних переговорів. Стосунки з громадсько-політичними діячами доповнялись ще неофіціяльними зустрічами керовників Української Місії з офіціяльними репрезентантами Уряду польського.
„Під час тих стосунків вияснилось, що перервані переговори можуть бути відновлені тим, що вирішення спірних питань — буде відложено на далі, а делєгації займуться вирішенням инчих справ, входячих в окрес порозумінь торговельного та військового характеру“.
Місія Червоного Хреста. 27-го числа прибула Місія Червоного Хреста в складі пань — Русової, Черняхівської-Старицькаї, п. Черняхівського і п. Вітошинського.
„28-го числа Місія була з докладом про свою подоріж у Голови Місії, а 29-го — у Заступника Голови п. Михайлова в справі розпочаття своєі діяльности.
Візита Румунського посланника. 29-го числа Румунський посланник в Річі Посполитій Польській, у відповідь на зроблену йому візиту з боку Заступника Голови Місії п. Михайлова, відповів візитою. Як п. Михайлів так і п. посол, при взаємних візитах, не застали один другого, отже візити обмежились виміном карток“.
