припали до вподоби тодішньому громадянству; захожується видавати український журнал додатком до „Отечественныхъ Записокъ“, видає український збірник, збіраючи коло себе чималий як на ті часи гурт співробітників. Але живучи в Петербурзі разом працює Гребінка і в російському письменстві й потроху все далі одходить од рідного письменства, йдучи слідом за геніяльним земляком своїм Гоголем. Було в українських творах Гребінки щось справді своє, інтимне, виблиски чималого ліричного таланту, що тікав од його, коли він переходив на чужу ниву, де йому лишалось по-рабському копіювати Гоголя, щоб кінець-кінцем зникнути в промінні його слави без сліду для російського письменства. Відомий философ В. Лесевич, аналізуючи твори Гребінки, дуже влучно порівняв його українські твори з російськими й довів, що тільки в перших автор був сам собою й давав щось правдиво своє, не вимучене й не вимушене, свіже і настроями, й думками, й формою. І коли що зберігає ймення Гребінки од забуття, то як-раз невеличка книжка його українських творів, а не великі російські томи.
На гіркі думки наводить порівнання невеличкої тієї книжки, й досі свіжої та цікавої, з припалими пилом фоліянтами. Скільки справді доброго зробив би діла Гребінка, коли б лишився був цілком на своїй ниві й не шукав популярности в сусідній літературі. Запалюючи свій досвітний вогник, Гребінка йшов за наказом серця і тому його українські твори обвіяні такою щирістю та сердечною теплотою. Пишучи по російському, він підлягав моді й панським традиціям — і російські твори виходили з-під його пера холодними, вимушеними, нічийого серця не торкаючи. Гребінка, як і Гоголь, став жертвою внутрішнього роздвоювання, і у його душа була переполовинена, і він хитався між тими половинами своєї внутрішньої істоти, не знаходячи собі в житті простої дороги.
Серце, симпатії, інтимна потреба безпосередньої творчости — тягли його
