дбали таки за народні інтереси, за навчання в школі на рідній українській мові, взагалі за широку народню просвіту. Серед громадських земських діячів заслуговують на добру память покійні вже М. Костянтинович, О. Ліндфорс, Ол. Русов, В. Хижняков, М. Долгорукий, а особливо — теперішній голова окружного суду в Чернігові, заслужений український діяч Ілля Шраг.
В другій половині 90-х років багато попрацював у Чернігові на полі народнього українського видавництва Борис Грінченко, який, між иншим, упорядкував тут музей української старовини, подарований чернігівському губернському земству Василем Тарновським.
Уряд дуже боровся з ліберальним напрямом чернігівського земства, насилав таких губернаторів, які душили найменьші прояви громадського життя й вільної думки, — от як губернатор Анастасьєв, що полишив по собі дуже темну ламять; навіть архієреїв таких настановляв, що були ворогами українського народу й завзятими обрусителями (такий був арх. Актовій, що старався спроваджувати на Чернігівщину попів з московських губерній і тридцять літ душив навіть тінь місцевого вкраїнського життя в церкві); але ніхто з цих гонителів і гасителів духа не встиг приборкати громадського руху, так само, як сто літ казенного обрусительства в школі, з урядових інституціях, через салдаччину, — не змогли стерти національного українського обличча більшої частини чернігівського населення. Коли в 1906 році після революційного руху двох років скликано було перший парлямент у Россії — Думу Державну, од Чернігівщини пройшов ряд свідомих українців з Іллею Шрагом на чо-
