ла замученої старшини до дошок і пустити по Сейму за водою, щоб вони подали людям вістку про долю Батурина.
Зробивши своє злеє діло, москалі мусіли утікати, бо вже наступали з півночи Карл з Мазепою. 12-го падолиста вони вже переходили Сейм коло Батурина. Страшне видовище одкрилося їхнім очам: усе обернулося в купи вугля й щебню; повітря було отруєне смородом од гниючих і пів-осмалених трупів людей і худоби; од смороду не можна було дихати. Ревно плакав Мазепа, дивлячись на таку руїну.
Шведсько-українське військо рушило далі на південь, на Полтавщину. Залякані козаки Сіверщини були скликані на раду в Глухів, і тут під московським обухом вибрали гетьманом стародубського полковника Івана Скоропадського, людину несміливу і нерішучу. Доля війни вирішилась влітку 1709 року під Полтавою. Зменшене й потомлене в тяжких походах шведське військо було побите у-двоє численнішими москалями, і Карл з Мазепою мусіли тікати в Туреччину. Тепер Москва всією своєю вагою налягла на нещасну Гетьманщину. Ще поки шведи з Мазепою стояли на Україні, царь Петро розсилав свої брехливі грамоти, впевняючи, що буде додержувати всіх старих вольностей козачих. Але після Полтави він покинув усякі церемонії і виявив своє справжнє обличча азіятського варвара. Од автономії Гетьманщини скоро залишилася тільки сама тінь. Петро почав роздавати землі на Україні своїм генералам. Меньшикову дав містечко Почеп і містечко Янполь з цілими округами, а Меньшиков до того прирізав собі щей Бакланську й
