Сторінка:Дорошенко Д. Коротенька історія Чернігівщини (1918).pdf/32

30

городяне завзято одбивали штурм, а начальник артилерії Кенігсен влучно бив москвинів з гармат. Але знайшовсь серед українців підлий зрадник, прилуцький полковий старшина Іван Ніс: він одкрив ворогам, що в батуринській стіні єсть потайний вихід, і москалі вночі поодинці почали пробиратись в Батурин. Зогледів їх один діякон з дочкою: вони кинулись боронити вхід, а з ними й купка людей, що спостерегла лихо; але герої загинули в нерівній боротьбі, а тимчасом москалі вдарили новий штурм. Дві години йшла завзята бійка і, нарешті, москалі вломились в місто. Далі боротись не було змоги; місто здалось, і тільки декому вдалося врятуватись, втікши заздалегідь. Меньшиков зараз дав знати про здобуття Батурина царю Петрові, який стояв на той час з військом у містечку Вороніжі в 60 верстах; він питав царя, що робити з містом. Царь одповідав, що нехай робить, що хоче. Тоді Меньшиков звелів вирізати всіх до ноги, а місто спалити й зруйновати. Почалася варварська різанина: москалі убивали всіх без розбору старих і малих, жінок і немовлят. Калюжи людської крови стояли на вулицях і майданах. Потім запалили місто і валяли стіни, щоб і сліду не зосталось. Прекрасна гетьманська столиця загинула в крови й огні. Тільки де кого з старшини, кого встигли захопити в полон, залишили в живих з тим, щоб потім у Глухові замучити вже з спеціяльним московським варварством; так загинути Дмитро Чечель і старшина. Фридрих Кенігсен, тяжко поранений, вмер у дорозі. Тоді над його трупом москалі зробили „казнь“ через колесування — те, що зазнали його нещасні живі товариші. Меньшиков звелів привязати ті-