так званим магдебурзьким правом, не залежали од полковників і порядкувались у себе виборними магистратами. Таких міст на всю Гетьманщину було одинадцять, з них на Чернігівщині були такі: Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Ніжин, Погар, Мглин, Остер і Козелець.
Мало по малу на Гетьманщині встановилися порядки, які дуже нагадували собою Польшу: місце прежньої шляхти заняло козацьке товариство, з якого виділилося своє панство або старшина; це панство обернуло вільних спочатку селян у своїх підданих і чим далі, то все більше це підданство наближалося до справжнього кріпацтва. Не диво, що простий люд перестав дорожити тією автономією, яку мала Гетьманщина од Москви: він бачив, що з тої автономії користь була тільки старшині, яка верховодила усім в краї і, говорячи за вольности козацькі, мала на увазі волю й привелеї тільки для себе. Через те то селянство й просте козацтво дуже мало піддержали гетьмана Мазепу, коли той задумав за поміччю шведського короля Карла XII-го скинути з себе московське підданство і зробити Україну незалежною державою. Простий нарід уже не довіряв старшині й думав, що вона дбає тільки за себе.
„Шведчина“, або похід шведів на Україну, була останнім актом довгої боротьби козацтва за автономію края. Вона дорого обійшлася нашій Чернігівщині. Мазепа й той гурт старшини, який задумав здійснити свій намір — скинути панування Москви, скористувавшись з її небезпечного становища в боротьбі з Швецією, — держали у великій таємниці, і коли в осени 1703 року ко-
